Запущена Кабміном Національна система дослідників стала єдиною цифровою платформою для оцінювання науковців на основі їхніх публікацій, цитованості, грантів, патентів та міжнародної співпраці. Додатковим стимулом є державні стипендії (10 000 грн щомісяця протягом 2 років) для 2650 дослідників, половина з яких  молоді вчені.

Попри заявлену відповідність європейським стандартам, система має суттєві ризики. Головна проблема нової реформи полягає в тому, що вона оцінює не реальну цінність відкриттів чи корисність розробок, а сухі цифри та звіти. Такий підхід ризикує перетворити наукову діяльність на гонитву за показниками, де замість справжніх досліджень з’явиться банальна імітація.

Квоти для молодих учених створюють простір для маніпуляцій, зокрема через формальне співавторство з досвідченими науковцями.

Запровадження індивідуальних рейтингів також підриває принцип рівної оплати: науковці з однаковим навантаженням можуть отримувати різні доходи лише через позицію в системі. Замість підвищення базових зарплат держава пропонує тимчасові дворічні бонуси, які не враховуються при нарахуванні пенсій чи відпускних.

Відтак держава через автоматизовану систему просто втручається у внутрішню кадрову політику університетів та установ НАНУ, руйнуючи їхню автономію та нав’язуючи власні критерії успішності.