Українська аспірантура замість бути рушієм прогресу перетворилася на малоефективну систему імітації наукових досліджень, яка більше приваблює ухилянтів, аніж таланти, пише науковець Ростислав Панчук у своїй статті "Аспірантура в Україні: як ми втрачаємо покоління молодих вчених і як можемо це змінити" для ZN.UA. Така ситуація призводить до втрати молодих кадрів, відсутності проривних розробок і старіння ключових наукових галузей.

Основні проблеми: низький рівень стипендій, перевантаження навчальними курсами, нестача фінансування досліджень і надмірна бюрократія.

Панчук пропонує реформувати аспірантуру за прикладом міжнародної практики, і для цього потрібно зробити кілька кроків. Перший — перехід до проектного фінансування через наукові гранти (щоб науковці у грантову заявку закладали стипендію для свого аспіранта). Другий — радикальне спрощення освітніх  прогам на користь збільшення часу на дослідження, адже зараз на дослідження залишається  близько року з усього часу навчання в  аспірантурі.

Автор також пропонує відновлення великих вчених рад для прозорості захисту дисертацій. Третій крок — створення умов для реальної конкуренції серед молодих дослідників.  

Замість того, щоб держава щороку автоматично виділяла бюджетні місця на аспірантуру (незалежно від реальної потреби і якості кандидатів), пропонується перейти на проектну грантову систему. У цій системі місця для аспірантів прив'язуються до наукових грантів, які отримують установи або наукові групи через чесні конкурси (наприклад, МОН або НФДУ).  Це підвищує конкуренцію серед випускників в аспірантуру, бо кількість доступних місць обмежена, а також мотивує обирати аспірантуру заради реальної наукової роботи, а не задля формальності чи відстрочки від мобілізації.